Спільнота

Основним видом діяльності «Оселі» є організація життя у Спільноті – центрі ресоціалізації бездомних. Це об’єднання людей, що разом живуть, працюють, ведуть спільне господарство. вчаться вирішувати життєві проблеми, правильно використовувати зароблені спільною працею кошти.

Життя у Спільноті спрямоване на допомогу бездомним людям навчи­тися бути відповідальними за своє життя, співпра­цювати з іншими, здобути навички піклування про себе та інших. Тут люди вчаться терпеливості та толерантності. Спільнота допомагає людині усвідо­мити і прийняти такі базові поняття та навички співжиття у суспіль­стві, які інші люди переймають ще від батьків. Життя у Спільноті макси­мально уподібнене до родинного. Найважливішим для безпритульних  людей є вияв до них довіри та поваги, завдяки чому вони можуть здобути позитивний досвід. Так людина стає активним і відповідальним учас­ником процесу. Багато з тих, хто шукає допомоги, неодноразово пе­ресвідчувались, що їхні власні ініціативи та рішення ніколи не приводили до чогось доброго, а навпаки до поразок. Тому дуже важливо дати шанс і можливість отримати інший життєвий досвід.

Спільнота була заснована 12 червня 2003 року. У цей день тут оселився перший мешканець, згодом мешканців стало троє, пізніше – семеро. Зараз будинок Спільноти збільшився і тут одночасно може проживати до 25-ти людей. Мешканцями Спільноти є люди різного віку – від 20-ти до 60-ти років. Серед них є неповносправні, і це дає змогу іншим піклуватися про них, а самому неповносправному – відчуття любові та потрібності. Сироти, які не мали батьків, можуть віднайти їх у старших членах Спільноти, а старші люди – реалі­зу­ва­ти свою потребу опікуватися молодшими та відкинути страх перед самотньою старістю. Спільні робота, відпочинок, трапеза, участь у тренінгах та групових заняттях об’єднують людей, дають відчуття підтримки та стабільності.

Підсумки тижня, розподіл праці, вирішення конфліктів відбуваються на зустрічах Спільноти. Кожен висловлюється віль­но, жодна думка чи пропозиція не відкидається, а обговорюється і приймається або не приймається аргументовано. Спільне прийняття рішень, від найпрос­ті­ших до більш відповідальних, створює у людей відчуття приналежності, а не відкинутості, формує навики спілкування, потрібні тим, хто повер­неться зі Спільноти у суспільство в майбутньому. 

Кожен із членів Спільноти в міру своїх сил, здібностей і ква­ліфікації забезпечує життєздатність спільноти, виконуючи посильну роботу. Нові мешканці Спільноти проходять курс соціального навчання. Індивідуальні консультації психолога та групова терапія є ду­же важливими. Невід’ємною частиною праці є відвикова терапія, тому що більшість безпритульних людей залежні від алкоголю. Працюючи в групах, вони починають усвідомлювати власну хворобу, розуміти її страшні наслідки, вчаться розпізнавати тривожні сигнали, що пере­дують рецидиву, набувають навичок та вмінь підтримувати тверезий спосіб життя. Особи, які перебувають у Спільноті довше за інших, беруть на себе більшу відповідальність. Їх заохочують до організаторської ро­боти. Термін пере­бування у спільноті не є обмеженим. Людина може покинути Спільноту тоді, коли буде готова це зробити, або ж вона може залишатись в Спільноті, брати на себе більше обов’язків, присвятити своє життя допомозі іншим.