Завдяки допомозі руху «Емаус» «Спільнота взаємодопомоги «Оселя» отримала у власність будинок із присадибною ділянкою. У будинку зробили ремонт, обладнали три житлових кімнати, провели водопостачання та каналізацію – так він став придатним до проживання. Це дозволило поселити перших бездомних та започаткувати спільноту з восьми осіб, а також організувати ремонтно-реставраційну майстерню, відкрити курси навчання на комп’ютері, гурток рукоділля, проводити роботу із психологічної реабілітації бездомних. Такий досвід був інноваційним для України і тому його підтримав Світовий Банк. Членами Спільноти стали бездомні, залежні, неповносправні, котрі були прийняті для проживання, праці та навчання. Люди, які мали житло, приходили тільки вдень, але були прийняті у Спільноту з можливістю працювати та навчатися, брати участь у всіх заходах Спільноти.
Життя у Спільноті спрямоване на допомогу бездомним навчитися бути відповідальними за своє життя, виробити здатність до співпраці, здобути навички піклування про себе та інших. Тут люди вчаться терпеливості та толерантності. Спільнота допомагає людині усвідомити і прийняти такі базові поняття та навички співжиття у суспільстві, які інші люди переймають ще від батьків. Життя у Спільноті максимально уподібнене до родинного. Найважливішим для таких людей є вияв до них довіри та поваги, завдяки чому вони можуть здобути позитивний досвід. Так людина стає активним і відповідальним учасником процесу. Багато з тих, хто шукає допомоги, неодноразово пересвідчувались, що їхні власні ініціативи та рішення ніколи не приводили до чогось доброго, а навпаки до поразок. Тому дуже важливо дати шанс і можливість отримати інший життєвий досвід.
Зараз будинок Спільноти збільшився і тут одночасно може проживати до 20-ти людей. Мешканцями Спільноти є люди різного віку – від 20-ти до 60-ти років. Серед них є неповносправні, і це дає змогу іншим піклуватися про них, а самому неповносправному – відчуття любові та потрібності. Сироти, які не мали батьків, можуть віднайти їх у старших членах Спільноти, а старші люди – реалізувати свою потребу опікуватися молодшими та відкинути страх перед самотньою старістю. Спільні робота, відпочинок, трапеза, участь у тренінгах та групових заняттях об’єднують людей, дають відчуття підтримки та стабільності.
Підсумки дня, розподіл праці на наступний день, вирішення конфліктів відбуваються на зустрічах Спільноти. Зустрічі проводить кожен із членів Спільноти по черзі, що теж дає людині почуття рівності, позитивно впливає на самооцінку. Кожен висловлюється вільно, жодна думка чи пропозиція не відкидається, а обговорюється і приймається або не приймається аргументовано. Це дає змогу позбутись комплексів меншовартості, навчає нормам ведення дискусій, поваги до думки інших. Спільне прийняття рішень, від найпростіших (який фільм дивитися ввечері, що садити весною на грядках) до більш відповідальних, створює у людей відчуття приналежності, а не відкинутості, формує навики спілкування, потрібні тим, хто повернеться зі Спільноти у суспільство в майбутньому. І навіть відчуття того, що покинувши Спільноту і розпочавши нове життя у суспільстві, кожен з них матиме свій родинний дім, дає могутній терапевтичний ефект.
Індивідуальні консультації психолога та групова терапія є дуже важливими. Невід’ємною частиною праці є відвикова терапія, тому що більшість безпритульних людей залежна від алкоголю. Працюючи в групах, вони починають усвідомлювати власну хворобу, розуміти її страшні наслідки, вчаться розпізнавати тривожні сигнали, що передують рецидиву, набувають навичок та вмінь підтримувати тверезий спосіб життя. Важливим етапом групової роботи є аналіз власного життя, причин, що призвели до життя на вулиці. З цією метою в терапевтичних групах проводиться детальний огляд емоційних стосунків у родині, враховуються важливі події та їхній вплив на особу, визначаються базові потреби, способи вирішення власних проблем, окреслюються сильні сторони особистості і той потенціал, який може допомогти змінити власне життя на краще.
Особлива увага приділяється розвиткові внутрішнього духовного світу. У групових заняттях люди вчаться відмовлятися від звички звинувачувати інших у власних невдачах, недоліках та нещастях, визначати власну відповідальність, навчаються жити згідно зі суспільними нормами, робити усвідомлений вибір. Свобода вибору завжди пов’язана зі страхом перед відповідальністю, саме тому в колективі чи спільноті до цього звикати набагато легше і безпечніше. Тут люди отримують можливість проаналізувати та прийняти новий позитивний досвід та навчитись його використовувати. Продовжуючи перебувати у середовищі Спільноти, людина робить перші кроки до відповідальності за своє майбутнє, переборюючи страх та невпевненість. Особи, які перебувають у Спільноті довше за інших, беруть на себе більшу відповідальність. Їх заохочують до організаторської роботи з новачками, ведення каси тощо. З одного боку, термін перебування у спільноті не є обмеженим, але в той же час, організатори як польських Спільнот, так і «Оселі» наголошують на тому, що спільнота є місцем тимчасового перебування людини. Тобто тут, у безпечному середовищі, людина має вирішити свої проблеми, налагодити зв’язки із найближчим оточенням, знайти роботу і повернутись у суспільство. Досвід показує, що максимальний термін перебування у такій спільноті має бути не більшим, ніж два роки, оскільки після цього терміну в людини виникає звикання і пізніше їй буде дедалі важче зважитись на самостійне життя.
Коли людина вже впевнено себе почуває, то її всяко спонукають до пошуку праці. Якийсь час після влаштування на роботу можна перебувати у Спільноті, працюючи назовні. Це дозволяє плавно міняти ситуацію, знайти помешкання, відкласти засоби для подальшого самостійного функціонування. Після виходу зі Спільноти, оселівець надалі може приїжджати сюди, як до власного родинного дому, консультуватися, брати участь у святкуваннях.