Історія одного безпритульного

Оригінал статті: gazeta.lviv.ua

  |  Аліна Белобра

Якщо в четвер близько чотирнадцятої години підійти у сквер біля Порохової вежі, можна побачити вервечку з людей. А збоку трохи далі три особи в жовтих жилетах пораються за столом і роздають їжу. Сьогодні тут подають борщ і чорний хліб. Хтось бере свою порцію і сідає поодаль, їсть похапцем, не підіймаючи очей, і швидко зникає. Інші ж, навпаки, затримуються довше. Ось кілька людей запізнюються, і літня жінка, побачивши їх здалеку, кричить: «Швидше! Ідіть скоріш! Треба встигнути!». Вони разом обідають та гучно розмовляють про своє. Щочетверга у цьому місці спільнота «Оселя» годує львівських безпритульних.

Євген роздає їжу вп’яте. Він і сам колись був безпритульним, але десять місяців тому вирішив змінити своє життя і прийшов у спільноту взаємодопомоги «Оселя-Емаус», що на вул. І. Франка, 69, у Винниках. Це − осередок з десятилітньою історією, де разом проживають, працюють та повертаються до соціального життя колишні безпритульні. Наразі там мешкають 25 людей, і Євген – один з них. Мешканці дуже обережні в спілкуванні і не розповідають про своє минуле, навіть психологам та соціальним працівникам іноді доводиться чекати, поки людина довіриться, і їй можна буде допомогти.

Та Євген все ж таки ділиться з нами своєю історією. Тепер він упевнений: життя пішло на спад, коли він почав випивати, знімаючи стрес після роботи. З часом кількаденні запої перейшли в тижневі. Щоразу він обіцяв собі зупинитися, а потім знову зривався. Настав день, коли Євген пішов від коханої людини і не показувався на очі ані родичам, ані знайомим, бо соромився того, на кого перетворився. Нові друзі прихистили його на дачі. Запої ставали довшими, від холодів тієї зими багато померло. А Євген почав марити і вперше потрапив у наркологічне відділення лікарні.

Мине час, і він ще тричі проходитиме курс лікування, поки на психологічній консультації, яка є обов’язковою під час реабілітації, йому не розкажуть про «Оселю». Зараз він каже, що чув про неї і раніше, але не вірив, що життя можна змінити, не усвідомлював, що хтось може повірити в нього і підтримати, що можна не залишатися з проблемою сам на сам, і головне, що для того, щоб перемогти свої проблеми, треба змінити оточення.

Коли Євген прийшов у спільноту, його, як і кожну нову людину, прийняли на випробувальний термін – один місяць. Першою головною умовою перебування є невживання алкоголю, а другою – відвідування реабілітаційних курсів: груп анонімних алкоголіків (скорочено «ЕйЕй» від англ. − AA), консультацій соціальних працівників та психологів, на яких людина ставить собі цілі та складає план відновлення власного життя, а також курсів з історії спільноти «Оселя» та міжнародного руху «Емаус».

«Спочатку було важко, − згадує Євген. – Але я подумав, що зможу протриматися місяць, і протримався. Після випробувального терміну спільнота зазвичай збирається на загальних зборах, щоб вирішити, чи ти можеш залишитися і жити з усіма, чи ні, і це дуже хвилююче. Тепер, коли я вже у спільноті, коли маю права та обов’язки рівні з усіма, я розумію, що у процедурі голосування немає нічого страшного, бо тут допомагають усім, хто прагне змін, але тоді довелося понервуватися». Оскільки група АА цього року була невелика і приходили нові люди, то курс замість трьох місяців тривав півроку. Євген певний, що алкоголіку може допомогти лише колишній алкоголік.

Наразі чоловік працює над своїм планом: він пройшов детоксикацію (повне виведення алкоголю з організму за 28 днів), реабілітацію (курси АА та ін.) та проходить зараз один з найбільш тривалих етапів – соціальну адаптацію та ресоціалізацію (повернення у соціальне життя). Робота є одним з найважливіших критеріїв ресоціалізації, тож до неї залучають усіх охочих. Щоб жити у спільноті «Оселя», треба працювати на своє утримання та на допомогу безпритульним.

За даними Мінсоцполітики, на січень 2016 р. кількість безпритульних осіб в Україні становить 16 тисяч. Утім є нюанс: згідно із законодавством, облік бездомних громадян ведуть на підставі особистого звернення. Тобто ця цифра відображає кількість лише тих людей, які добровільно звернулися по допомогу. Тож, очевидно, що реальна цифра є вищою в рази.

В «Оселі» є багато проектів: контейнери на вулицях для збирання вживаних речей, майстерня з ремонту вживаного одягу, майстерня з ремонту меблів, мистецька майстерня, де декорують речі побуту, благодійна крамниця, де реалізовують усі відремонтовані речі.

Кожного понеділка відбувається розподіл праці на тиждень: чергування на кухні, роздавання їжі у четвер для безпритульних − так звана акція солідарності, робота в крамниці, робота у майстернях, на зборі та розподілі речей, в осередку підтримки безпритульних людей, куди щоденно можуть прийти безпритульні, помитися, переодягтися, випрати власні речі та поїсти.

Євген працює на постачанні, його напарник – водій. Разом вони їздять містом, збирають речі з контейнерів, відвозять на склади. За ці 10 місяців Євген опанував кілька професій, але не хоче зупинятися на цьому. Його ціль – відновити власне помешкання, яке наразі непридатне для життя, та знайти постійну роботу. Проте все відбувається поступово, крок за кроком: після того, як Євген проживе 12 місяців в «Оселі», він зможе знайти роботу за межами спільноти і перейти жити у соціальний гуртожиток, що на вул. Угорській, 2. Проживання у гуртожитку безкоштовне, а єдиною умовою до поселення є працевлаштування. Так, приміром, двоє колишніх безпритульних побралися і тепер живуть у гуртожитку. Таких історій успіху за десять років існування спільноти набереться достатньо. Дехто давно вже в’їхав у власні будинки, але навідується до оселян у гості.

«Оселя» підтримує тих, хто за власним бажанням проходить різні курси, отримує водійські права, освіту слюсаря, вивчає англійську. До того ж раз на один або два місяці у крамничці проводять літературні вечори та кінопокази Docudays, прийти можуть не лише мешканці «Оселі», а й усі охочі. Пані Оксана, бухгалтер спільноти каже, що це надихає, піднімає настрій. Так само надихають гаражні розпродажі та спільне відзначення великих свят, коли у Палаці мистецтв збираються близько 500 безпритульних з усього міста на спільну Різдвяну вечерю та Великодній сніданок.

«Оселяни активно займаються спортом, − розповідає Євген. – Я обожнюю футбол, тому в неділю намагаюся обов’язково поганяти м’яча. Наша команда кілька років поспіль посідала призові місця у різних змаганнях. А ще я вже півроку займаюся бігом і почуваюся чудово».

Здається, життя Євгена потроху відновлюється, але він дуже обережно каже про перспективи, оскільки розуміє, що не може розраховувати лише на власні сили у боротьбі з алкоголізмом, а тому покладається ще й на поміч Бога. Він залишатиметься у спільноті й надалі, щоб зміцніти та допомагати іншим.

Загалом спільнота опікується не лише безпритульними, а й колишніми ув’язненими, малозабезпеченими та багатодітними, вимушеними переселенцями. Їм роздають речі, посуд, відреставровані меблі і навіть допомагають відновити втрачені документи.

Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки міжнародного медіа-проекту MyMedia.