«Оселя»: там, де немає непотрібних людей. Dyvys.info

Оригінал статті на Dyvys.info

Автор: Христина ГОГОЛЬ

Мирон, якого батьки покинули у дитинстві, міг би так і жити сиротою, Назар – пропасти за чаркою, а Олег, ймовірно, так би й не побудував сім’ї. Але «Оселя» дала їм, як і багатьом іншим, другий шанс. Шанс повернути собі себе. Суп пахне, як вдома Накрапає дощ. Бачу вже чергу людей біля Порохової вежі, які шукають частинку добра – теплого супу, який готує для безпритульних спільнота «Емаус-Оселя».

Протертий одяг говорить сам за себе: видно, що кросівки не раз воювали на війні за завтрашній день. Кишені відкривають рота, щоб сховати щось на потім, а куртки ніби не гріють, а лише закутують обвітрені душі. Одна екстравагантна пані у капелюшку, нафарбована червоною помадою, своїм виглядом демонструє, що всі люди однаково тягнуться до краси, незалежно від того, що за плечима. Бабуся з онукою прийшли поїсти – виживають, кажуть, з останніх сил, бо вдома ще дід із ампутованою ногою. В очах дівчини ще горить вогник надії і бажання скуштувати чогось солодкого, бо для неї один рогалик з повидлом значить більше, ніж для когось заставлений наїдками стіл. Звісно, серед цього люду є і ті, хто рятується, крім супу, ще й міцними напоями. Теж не з добра, очевидно.

За даними, які наводить «Оселя», опираючись на європейську статистику, бездомні люди порівняно з тими, хто має житло, у 4 рази більше схильні до депресій, в 6 разів більше до самогубств і в 10 разів вразливіші до туберкульозу. 80% безпритульних страждають від алкоголю, 12% помирають від того, що їм вчасно не надають допомогу. Більшість відчуває себе непотрібними навіть самим собі. До старості бездомні люди, як правило, не доживають. Ніхто з них не знав, що колись опиниться удома у бідності. Руки у багатьох потріскали від холоду, але вони все одно чекають сонця кращих часів. «Мені в страшному сні не снилась така старість», – говорить, стримуючи біль, пані Оксана і дякує за печиво.

Народ активно розбирає обід, по другому і по третьому колу. Коли казанки порожніють, Олег або Тарас, що роздають суп, згортають місію.
Я добігаю за Олегом до автобуса спільноти і дізнаюся, що він і сам жив в «Оселі» після того, як опинився в критичній ситуації. Зараз Олег Дяків – керівник служби перевезень у спільноті і адміністратор соціального гуртожитку від «Оселі». Хлопець ріс тільки з мамою – батько пив і залишив сина, коли той ще навіть не бігав. А коли Олегові виповнилось 20 з гаком, матір підставили з житлом, вона отримала термін у в’язниці, і вони опинились без дому. Хлопець доглядав за бабцею в селі, де і познайомився з теперішньою дружиною Анею. Ту хату також забрали, бо в нерідного діда були ще діти, які претендували на будинок. Після того Олег два роки перебивався у Тернополі. Втім з роботою та іншим стався колапс, з Анею стосунки припинились і Олег пішов на вулицю.

Життя на вулиці змінює психологію людини, говорить він. Коли хлопець чекав на електричку на вокзалі і вирішив там заночувати – у нього вкрали телефон і документи. Олег написав заяву в поліцію, фактично втратив зв’язок зі світом. Це був вже край. На щастя, одного вечора він якось почув від бездомних, які поряд випивали, про «Оселю». Приїхав туди і потрапив одразу на соціальну допомогу. На зборах розповів про себе, і його прийняли у спільноту. Життя налагодилося: документи відновили, Аня повернулася, мама вийшла з в’язниці і отримала роботу адміністратора готелю на Закарпатті, народився синочок Святослав. Кілька років тому було важко й боляче згадувати ці моменти, але у спільноті він зрозумів, що немає незворотних якостей. За два роки Олег багато досягнув. «Коли ти починаєш планувати своє життя, йдеш по пунктах, то і сам не помічаєш, як повертаєшся в соціум. Чим більше ти був на вулиці – тим більше ти повинен працювати. В «Оселі» ти можеш побачити, як з пустого місця люди починають життя, навіть в 50. «Оселя» міняє людей» – це другий шанс для будь-кого», – каже  Олег. Голос бідних людей Спільнота «Оселя» існує вже 16 років у Винниках, за адресою: вул. І. Франка, 69. Колись це був малесенький будиночок на дві кімнати, а тепер – двоповерхова будівля з розлогим подвір’ям. На початках охочих заселитися в «Оселю» було набагато більше, аніж можливостей їх прийняти. Тепер тут мешкають 25 людей. Аншлагу немає, бо потрібно дотримуватись встановлених правил – не вживати алкоголь, не виявляти агресію, працювати і змінювати себе. На столі в спільноті можна побачити символічний дім із написом «Оселя». А ще фотографії фундатора Руху «Емаус» отця Абе П’єра та засновниці «Оселі» Олесі Саноцької, яка досі є берегинею цього місця.

У вітальній зібралися кілька людей, щось разом переглядають. А на кухні господарює не дуже багатослівний шеф-кухар Олег. На столі щойно зготовлений ним плов із салатом, повз який неможливо пройти, не скуштувавши. Дожовуючи плов, прямую по тій же вулиці до благодійної крамнички «Емаус-Оселя», виручка із якої, власне, і йде на утримання організації.

Завдяки цій крамниці у Винниках працює Осередок підтримки бездомних людей, де безпритульні можуть помитися, постригтися, попрати свій одяг чи взяти новий, попити чаю і щось перекусити. У крамничці досить людно. Постійні клієнти шукають для себе нові, яскраві речі. Одна жіночка каже, що речі, які віддаються на благодійність, наділені теплом і можуть навіть знімати головний біль. Крім одягу, тут різний посуд, вишукані старовинні речі і атрибути сучасності. Серед вішачків бігає у кепці невисокий на зріст, але прудкий Мирон, який в «Оселі» вже 15 років! Хлопець, якого тепер знають всі Винники, сам родом із Івано-Франківська. «Батьки мене лишили. Я виріс в інтернаті. Але не пішов на той шлях, де колються, п’ють. Колишній однокласник привіз мене сюди, мені сподобалось. Він хотів мене забрати назад, але йому не вийшло», – чемно і виховано усміхається Мирон, якому вже 35.
Десь у душі він ще дитина, яка теж хоче любові. Родинну любов він знайшов тут. Про плани говорить впевнено: «Шукаю собі дівчину і будемо по-іншому будувати життя». У чоловічому відділенні працює 25-річний Назар, який приймає товар. Хлопець щирий і веселий, попри непросте випробування. Розповідає, що раніше працював на Янівському кладовищі, жив на Кирилівській, де функціонує Центр обліку та нічного перебування бездомних осіб. Хлопець ніяк не міг самотужки впоратись з проблемою алкоголізму, але таки пристав на пораду звернутися у спільноту.

«Мені бракує сили самому впоратись. З двох років мене позбавили батьківського піклування. Я вчився в училищі комп’ютерних технологій та будівництва і в Ставропігійському ВПУ. Тоді пішов на свій хліб: 2,5 роки працював і жив на будові. Тоді пересувався по різних місцях, вживав. Працював також у Бродах на пекарні, але там знову випивав. Чесно кажучи, ніхто не казав мені, що це проблема, мовляв, «знову дурень напився». І тільки тут я зрозумів, до чого воно доводить, що ти лишаєшся ні з чим», – зізнається Назар. І по його очах бачиш, що він нарешті щасливий – отримати тут підтримку і допомогу, якої в нього ніколи досі не було. Хлопець каже, що «все іде з голови», тому щодня бореться з минулим: «Сам я нічого не зможу зробити. Включається стереотип старої поведінки. Але коли працюєш над собою – це можна перейти». Поки ми спілкувались із Назаром, двері крамниці все відчинялись. Пані Люба, що працює за вітриною із особливими, крихкими та витонченими речами запрошує до благодійної місії. З нею можна торкнутися спогадів про історію «Оселі». Про Олесю Саноцьку вона відгукується як про ангела. Десь так і є: Олеся стала ангелом-охоронцем для людей, які колись відчували себе непотрібними. Тепер вона охороняє «Оселю» згори, а її місію продовжує сестра Наталя із однодумцями. Безпритульність – це насамперед стан душі Спільнота «Емаус-Оселя» допомагає людині вийти з кризової ситуації. Серед безпритульних багато молоді, переважно це вихідці з інтернатів, які опинилися на вулиці, а також діти з неблагополучних сімей, в яких батьки зовсім ними не цікавились. Не можуть належно облаштувати своє життя і ті, хто вийшов з місць ув’язнення. Причинами безпритульності, крім того, є квартирні махінації та родинні негаразди. Одного разу на збори спільноти жінка привела чоловіка, мовляв, заберіть його. Коли «Оселя» розпитала його, чому так, він пояснив, що поки був молодший і заробляв гроші, то був потрібний, а після травми голови став не потрібен і його фактично вирішили виставити з дому. «Коли безпритульна людина має проблеми з алкоголем, з документами, коли вона втратила контакти з друзями, не має роботи і коштів на елементарні речі – вона подібна на їжачка – у неї занижена самооцінка і багато комплексів. Така людина втрачає сенс життя, їй здається, що в неї найгірша ситуація. Але коли вона приходить у спільноту, де є 25 людей, які вирішили змінити своє життя, знайшли нових друзів, вона починає розуміти, що все можна виправити», – розповідає заступник голови Ради спільноти Наталя Саноцька.

В «Оселі» ніхто не стоїть з протягнутою рукою, вона сама заробляє собі на утримання. Кожен мешканець працює, виконує роботу, відповідно до навиків: хтось сортує одяг, хтось готує обід, хтось допомагає біднішим людям. «Праця дає людині почуття гідності, що від неї щось залежить. Якщо хтось з мешканців не виходить на роботу, випадає з ланцюжка, то одразу всі відчувають його чи її відсутність. Бездомна людина, яка приходить в «Оселю», включається  у допомогу біднішим за себе. Наш Женя на роздачі завжди їсть із безпритульними – не тому, що голодний, а зі солідарності, щоби бути разом з ними. Не дарма кажуть, що той, хто бере – наповнює руку, а той хто дає – наповнює серце», – каже пані Наталя. Є мешканці спільноти, які не покидають «Оселі», для яких вона стала справжнім домом. Наприклад, для 16-річної Олі, яка тут народилась. Ця сонячна дівчина випромінює любов – вона знає, що людина багата не грошима, а мріями, які їй під силу здійснити. Є категорія людей старшого віку, які мають дім, але не дають собі раду і приходять сюди. Бо безпритульність, говорить Наталя, це насамперед стан душі. Ті, хто пройшов курс ресоціалізації, відчуває у собі сили повернутись у суспільство – перебирається у соціальний гуртожиток «Оселі» на Угорську,2. Гуртожиток функціонує завдяки благодійній крамниці, яка працює у тому ж будинку. Крамниці «Оселі» – це не секонд-хенд і не звичні магазини, а місце зустрічі різних верств населення, де можна віддати, придбати чи отримати речі безкоштовно, поспілкуватись, знайти щось унікальне для колекцій і відчути сутність добра. У цьому будинку також працює майстерня добрих справ «Емаус – Оселя». Гуртожиток відкрили для того, щоби колишні безпритульні змогли стати на ноги. Адже після «Оселі» все впирається у рівень доходів, необхідних на утримання житла, без цього знову опускаються руки. «Часто українці, більш заможні, починають мурувати собі високі мури… Але ми всі дихаємо одним і тим же повітрям. Війна на сході показала, що тисячі людей можуть залишитись без даху над головою. Ніхто не застрахований від біди», – зазначає Наталя Саноцька.

Потрібно набратися відваги подивитися в очі бідності (казав Абе П‘єр). І допомогти – через поріг «Оселі».